Тетяна конюхова: & ldquo; любов омолоджує краще будь-якої косметики & rdquo;

Відео: Конюхов проговорився !!! Нова супер човен К9 Федора Конюхова

Відео: Подорож Конюхова починається!

Щоб зрозуміти, наскільки її обожнювали, досить згадати фільм "Москва сльозам не вірить". Пам`ятайте, як провінціалки Катя і Люда стоять в натовпі біля червоної доріжки, по якій йдуть корифеї вітчизняного кінематографа? І раптом героїня Ірини Муравйової захоплено верещить: "Ой, Конюхова! Обожнюю!" Дійсно, саме такі емоції викликала вона у радянських громадян в ті роки. До речі, довгий час критики обговорювали питання: хто ця жінка, яка зображала кінозірку у фільмі Володимира Меньшова? Вона дуже схожа на оригінал, але це явно не сама артистка, адже на той момент їй було вже сорок вісім років, а в кадрі - молода жінка. Точь-в-точь Тетяна Георгіївна в шістдесяті роки. Розглядалися дві версії. За однією - двійника дуже довго шукали по всій країні, а по інший - в цьому образі постала молодша сестра актриси. І нікому не могло прийти в голову, що в кадрі була справжня Тетяна Конюхова, власною персоною! І виглядала вона разюче не завдяки старанням гримерів, а завдяки любові. "Це почуття омолоджує краще за всяку косметики, - запевняє актриса. - А ще треба жити повним життям і приймати її з усіма радощами і прикрощами". Мабуть, цим принципом вона слід з самого дитинства.

Мені не раз доводилося чути про ваші українське коріння. А між тим, якщо різні енциклопедії не брешуть, то ви уродженка Ташкента ...
Тетяна Конюхова: "Мої батьки - вихідці з України. Тому я не можу відокремлювати себе від цього народу, його культури і традицій, які мені не менш близькі, ніж російські. Але познайомилися батько і мама, як не дивно, саме в Середній Азії. Мій тато був військовим, і у напрямку ЦК Компартії республіки його відправили в Узбекистан. Мама там виявилася з волі випадку: вона рано осиротіла, і турботу про неї взяла на себе її старша сестра, чоловік якої був видним партійним чиновником, і його призначили на роботу в Ташкент".
Багато офіцерів тих часів не уникли репресій. Вашу сім`ю теж торкнулося це горе?
Тетяна: "Можна сказати, що біда обійшла нас стороною. Папу заарештовували, і він перебував у в`язниці, але, на щастя, недовго. Як то кажуть, ми відбулися легким переляком. У порівнянні з тим, що пережили інші наші співгромадяни в період терору, нам пощастило. Але почуття відчаю, коли твого рідного забирають з дому, коли переживаєш за його долю і відчуваєш біль від невідомості, мені добре знайоме, хоча я тоді була ще дуже маленькою".

Відео: Скидання балонів з аеростата Конюхова

Тобто про дитинство залишилися не самі променисті спогади?
Тетяна: "Ні в якому разі. Ці роки запам`яталися не тільки смутком, але і радістю, ласкою і батьківською любов`ю. У мене був старший брат Ігор. На жаль, він дуже рано помер. Це справжня трагедія для сім`ї - втратити дитину. А після його смерті на світ з`явилася моя молодша сестричка Роксана. Це щастя! Не можна все ділити на чорне і біле - в житті, незалежно від твого віку, знаходиться місце і того й іншого. Не кажучи вже про те, що фарб у долі ціла палітра. Тому на пам`ять з тих років частіше приходить все-таки гарне".
У вас досить бойовий характер. Він сформувався ще в ті часи?
Тетяна: "У дитинстві я більше дружила з хлопчиками, і характер був невгамовний. Пам`ятаю, якось ми збиралися в гості, і мама одягла на мене чарівне плаття з мереживами. І поки вона сама приводила себе в порядок, я побігла на вулицю до своїх приятелів, які в той момент місили ногами солому з гноєм, так званий саман, і не замислюючись підключилася до цього заняття. Можете уявити, у що перетворився мій вихідний наряд! Звичайно, мені за це попало. Так що я завжди була жвавою дівчинкою, а ще дуже незалежною. Батькам часто доводилося чути від мене: "Я сама!" І крім слів я справою доводила свою самостійність. І до сих пір проблеми намагаюся вирішувати, не вдаючись до сторонньої допомоги. Мені так легше, звичніше, не хочеться обтяжувати інших людей".
Домашні не здивувалися, дізнавшись, що ви збираєтеся стати актрисою?
Тетяна: "Вони не були проти, але, як мені здається, не вірили в таку можливість. Складно їм було уявити мене в одному ряду з Любов`ю Орловою, Мариною Ладиніної і Валентиною Сєрової. (Сміється.) У той час ми жили вже в Прибалтиці, куди батька перевели служити. Пам`ятаю, проводжаючи мене в Москву до ВДІКу, він сказав: "Чи не приймуть - не переймайся. Ми чекаємо тебе додому. повертайся". Але я не повернулася, так як з першої ж спроби вступила. Хоча в чомусь ця моя поїздка була авантюрою. Зараз навіть страшно уявити - вирушила до столиці, не маючи там ні знайомих, ні родичів, з собою тільки дві сукні. Одне, в якому я постала перед приймальною комісією, моя матуся пошила мені спеціально на випускний. Друге, бордового кольору, так і залишилося лежати у валізі".

Будучи студенткою третього курсу, ви дебютували в кіно. І відразу головна роль в кінокартині "Травнева ніч, або Утоплена" Олександра Роу. Чи це не успіх?
Тетяна: "Це і удача, і розчарування. Зніматися мені сподобалося, тим більше у такого чудового режисера. І зіграла я начебто непогано. А ось на озвучании фільму виникли проблеми. У мене ніяк не виходило зробити все правильно. В результаті, помучитися зі мною, запросили іншу актрису, більш досвідчену. Так що в "травневій ночі" ви чуєте не мій голос. Звичайно ж, мене те, що трапилося засмутило. Причому від досади я навіть подумувала, чи не змінити професію. Потім, взявши себе в руки, поміркувавши, я прийшла до висновку: якщо не виходить, значить, щось упустила на заняттях, тому й не вистачає майстерності. І я вирушила до ректора ВДІКу з проханням залишити мене на другий рік. Він був надзвичайно вражений, почувши моє побажання. Думаю, навряд чи в стінах цього вузу коли-небудь - до мене або після - хтось із студентів озвучував таке. Але мені вдалося аргументувати необхідність даного рішення, мені пішли назустріч, і так я стала второгодніцей. Що, безсумнівно, пішло мені на користь".
У ті ж роки ви познайомилися з першим чоловіком, Валерієм Кареном, і досить швидко вийшли за нього заміж. Це ваша перша любов?
Тетяна: "Перше кохання у мене, як, напевно, і у більшості, трапилася ще в шкільні роки. Я вчилася тоді в дев`ятому класі, і до нас прийшов новачок Артур. Я і моя подружка Людмила закохалися в нього з першого погляду. Йому це лестило, і він довго не міг вибрати одну з нас. Через рік, правда, почав доглядати за мною. До сих пір пам`ятаю той вечір, коли Артур проводжав мене додому і вперше поцілував в губи. А ось на випускному вечорі мій коханий переметнувся до Люди. Більше я з ним не зустрічалася. Так перше почуття закінчилося розчаруванням. Потім якийсь час я була захоплена молодою людиною з операторського факультету. Але, як виявилося, до нього відчувала почуття моя найкраща подруга. Я вирішила поступитися їй дорогу. І незабаром втратила інтерес до цього хлопчині, адже на зйомках фільму "доля Марини" я познайомилася з Леонідом Биковим і, можна сказати, відразу пропала. Над тим, вільний він чи ні, я навіть не замислювалася. У нас закрутився справжній роман. Правда, до ліжка не дійшло. Від своєї подруги я дізналася, що дружина Льоні чекає дитину. Вирішивши не розбивати сім`ю, я припинила наші відносини. Незабаром почався новий етап мого життя, пов`язаний з Валерієм, який підкорив мене своїми залицяннями. Перед ним я не змогла встояти. Він став моїм першим чоловіком, і коли зробив мені пропозицію, я не замислюючись погодилася. Але наша сімейне життя не протривала і пари місяців. Напевно, з самого початку наш шлюб був приречений. Що говорити, якщо під час весільного торжества свекруха сказала синові: "Вона тебе не любить". Може бути, словами родичів і лжедрузей підігрівалися його підозри. Якось раз, коли я була на зйомках в іншому місті, Валера несподівано приїхав до мене в готельний номер і ... влаштував обшук: шукав мого коханця, який існував лише в його уяві. Та й до професії теж ревнував. Якщо опинявся на майданчику, вимагав, щоб моя увага була повністю присвячено тільки йому одному, ні про яку роботу не могло бути й мови. Його це ображало. Не здивуюся, якщо через якийсь час він зажадав би відмови від кар`єри з мого боку. Я не стала чекати такого розвитку подій, тим більше що мене ображали необгрунтовані підозри, і запропонувала йому розлучитися".

З другим чоловіком, Борисом Венгеровський, розійшлися теж через його ревнощів?
Тетяна: "Ні. Можливо, це почуття йому, як і кожному чоловікові, знайоме, але він виду не подавав. Навпаки, бажання розлучитися у мене з`явилося через нерозуміння, яке межувало з байдужістю. А починалося все яскраво і добре. Хоча мені складно зараз сказати, чи була це любов або ж просто шалена пристрасть. Знаєте, як удар струму, мурашки аж по всьому тілу від одного дотику і погляду. Ми одружилися, коли я вчилася на п`ятому курсі. Але на той час уже часто знімалася і стала відомою артисткою. Тому пропозиції нових ролей йшли з усіх боків. Працювала багато, як віл. Втомлювалася, повертаючись додому, потребувала моральної підтримки, в віддушини, але не знаходила бажаного. Тим більше що мені довелося зробити кілька абортів, щоб продовжити кар`єру. А ви ж розумієте, як після такого кроку, навіть усвідомленого, внутрішньо переживає жінка. І адже ні разу Борис мене не зупинив, не сказав, що хотів би зберегти дитину. І в якийсь момент я зрозуміла, що більше не хочу, а головне - не можу жити з цим чоловіком. Попросила розлучення, а він не особливо опирався мого рішення".
Ваші перший і другий чоловіки - випускники ВДІКу, де ви і познайомилися. Але третій чоловік, з яким ви знайшли сімейне щастя, Володимир Кузнєцов, - спортсмен. Як перетнулися ваші шляхи?
Тетяна: "Наша перша зустріч була кумедною. Сталося це в Києві, де я перебувала у відрядженні. Повертаюся ввечері в готель, і мені повідомляють, що треба перебратися в інший номер, так як на поверх, де я проживаю, заселять легкоатлетів. Я, втомлена, розлютило, кидаю речі у валізу і насилу волоку його по коридору. Назустріч мені йде молодий чоловік і як справжній джентльмен, бачачи даму з непідйомним вантажем, пропонує допомогу. Я, зрозумівши, що переді мною один з тих, через кого мене змусили переїжджати, ображено відмовилася, навіть щось різке відповіла. Вражаюче, але Володя мене навіть не впізнав в той момент, хоча, як мені розповідали потім його друзі, Тетяна Конюхова була його улюбленою актрисою. А через кілька місяців, перебуваючи в Сочі, я прогулювалася з драматургом Миколою Ердманом і зустріла чоловіка Тані Пилецкой (з Татой ми подружилися, працюючи над картиною "різні долі"). З ним був чоловік, в якому я без праці дізналася київського незнайомця. І чому я була вражена, так це його красі. Наскільки ж я була роздратована тією історією в готелі, що відразу цього не помітила! Мій супроводжуючий відлучився в туалет, і Костя Пілецький, скориставшись тим, що я залишилася одна, підвів до мене свого приятеля: "Знайомтеся, це Володимир Кузнєцов, майстер спорту з метання списа". Представив нас один одному і тут же зник. Володя, не втрачаючи часу, запросив мене в ресторан. Повернувшись на Батьківщину Ердман був вкрай незадоволений появою суперника, навіть став нравоучітельствовать: "Непристойно приставати до чужих жінкам". На що Кузнецов відповів: "В Іспанії вважається так: якщо жінку залишають в суспільстві одну - значить, вона вільна". (Сміється.) Це чоловік всього мого життя. Ми одружилися, а незабаром, коли я почала зніматися в кінокартині "Кар`єра Діми Горіна", Дізналася, що вагітна. Але на цей раз відмовлятися від щастя материнства не стала. Причому цю дитину однаково бажали і я, і чоловік".
Кожен, хто бачив цей фільм, зараз буде вражена. У кадрі не видно, що ви перебуваєте в цікавому положенні. Або ж ви працювали тільки перші місяці?
Тетяна: "Я знімалася майже до самих пологів. Але в знімальній групі про те, що я чекаю малюка, знали одиниці. Зовні це було майже непомітно. Навіть актори, мої партнери по майданчику, про це не здогадувалися".

У тому числі і Володимир Висоцький. Подейкують, що він за вами намагався доглядати в той час ...
Тетяна: "Це правда. Я тоді була вже відома артистка, а він - актор-початківець, тільки-тільки після інституту. Ми зустрілися в Ужгороді, на стрічці "Кар`єра Діми Горіна". Спочатку він мені сильно не сподобався. Навколо нього збилася своя компанія, яка ввечері сідала за чаркою, вони щось наспівували під гітару. Пам`ятаю, сиджу я в гримерці, засмучена: не йде у мене сцена, не виходить так, як треба. А тут молодий колега, з яким ми на той момент були ледве знайомі, запитує: "Танечка, а що ж ви ввечері до нас на посиденьки не заходьте?" І я дуже різко відповіла: "Не люблю блатні пісні". До сих пір собі цих слів пробачити не можу. Навіть адже не чула, що там виконують. Але, мабуть, асоціація така: якщо гітара - значить, блатняк або дворове щось. Володя від цих моїх слів стиснувся так, ніби його вдарили. А на наступний день у нас спільний епізод, в якому його герой пристає до мене. Почувши, що йому належить робити, Висоцький заявив: "Тискати Тетяну Конюхову? Ні в якому разі! Не буду!" І його в прямому сенсі слова змушували це робити в кадрі. Як виявилося, він боявся, що я можу сприйняти його палкі обійми, які мені неприємні, як маленьку помсту з його боку, адже тільки напередодні я так невтішно відгукнулася про його творчості. (Сміється.) Взагалі Володі на тих зйомках дісталося. Якось знімали сцену, де герой Олександра Дем`яненко повинен вдарити його по обличчю. А Саша адже боксом багато років займався ... Знімали дев`ять дублів. І як не старався Дем`яненко пом`якшити удари, все одно Висоцький пішов з майданчика "розмальований". Правда, і мені довелося помучитися тоді. Я повинна була стрибнути перед камерою в сніг. Думаю: яка дурниця, висота-то невелика! Роблю стрибок, а там виявився лід. Вдарилася сильно. Через це потім у мене були важкі пологи".
У пологовий будинок вирушили прямо з майданчика?
Тетяна: "Ні. Коли підійшов термін, я вже була вдома, в Москві. Але вирішила, що хочу народжувати тільки поруч з мамою, тобто в Ризі. У ті роки взяти квитки на потяг чи літак було непростим завданням, а вже напередодні від`їзду і зовсім немислимо. Тому я сама сіла за кермо автомобіля і поїхала в Прибалтику. Прибула туди якраз вчасно. Якби якась затримка трапилася в дорозі, народжувала б на дорозі. Коли акушер дізнався, яким чином я до них добиралася, він дару мови позбувся. (Сміється.) І дев`ятнадцятого липня, в день народження Володимира Маяковського, на світ з`явився мій син Сергій. Зараз йому вже п`ятдесят два роки. Він мені подарував чудову внучку Оленьку, їй зараз двадцять два".
З народженням сина ви стали менше грати в кіно ...
Тетяна: "Так. Це пов`язано з бажанням більше часу присвячувати родині - чоловікові і синові. Все-таки зйомки найчастіше проходили в експедиціях, далеко від дому. Як правило, були вони дуже тривалими. Тоді робота над фільмом займала значно більше часу, ніж зараз. Місце кінематографа в моєму житті зайняв театр, який дозволяв залишатися матір`ю і дружиною. Про незіграні ролі я ніколи не шкодувала".
Але ж серед них були по-справжньому зіркові образи. У фільмах "карнавальної ніч", "Летять журавлі"...
Тетяна: "Від цих пропозицій я відмовилася значно раніше і з іншої причини. Я готувалася зіграти Дашу в фільмі Григорія Рошаля "Ходіння по муках". Про таку роботу будь-яка актриса може тільки мріяти! Знаючи, що буду зайнята на цій стрічці, я відмовляла іншим режисерам, незважаючи на їх умовляння. В результаті в "Летять журавлі" запросили Тетяну Самойлову, а на "карнавальну ніч" я сама порадила Ельдару Рязанову спробувати Люсю Гурченко. Свою ж заповітну роль я так і не отримала. Дружина Рошаля приревнувала його до мене і сказала подрузі, що вона зробить все можливе і неможливе, але Конюхова в стрічці по Олексію Толстому не буде. Є такі дамочки - хоч навиворіт вивернутися, але доб`ються того, що їм треба, від своєї половини. Кажуть, вона чоловіка пиляла і переводила кілька місяців, поки він не здався і не взяв в картину іншу артистку. А я про це дізналася самої останньої, коли вже почалися зйомки. Ця історія мене сильно поранила. І не тільки через ошуканих надій, а й тому, що я не люблю інтриг, мені вони здаються чимось дрібним, ницим, негідним. противно стає".

Ваш чоловік Володимир став для вас опорою. Скільки ви прожили разом?
Тетяна: "Двадцять сім років. До тих пір, поки смерть не розлучила нас ... Йому тоді було всього п`ятдесят чотири роки. Що це за вік для чоловіка ?! Ще зовсім молода людина ... У квітні 1986 року з`явилися перші симптоми хвороби, почалося все з того, що він втратив свідомість. Далі стали з`являтися інші тривожні дзвіночки. В результаті обстеження вердикт: онкологія. Лікарі відразу мені сказали: "Сподіватися марно. Наука безсила. Він скоро помре". Але я не могла в це повірити. Намагалася боротися. Показувала Володю доктору, який оперував Володимира Івашова, чудового артиста і дружина Світлани Світличної. І якщо йому лікування допомогло - він прожив ще двадцять років, то моєму Володю легше не стало. У серпні він помер. З цього моменту моє життя розділилася на дві частини - до і після його смерті. Довгий час прийти в себе не могла, плакала постійно, стан був пригнічений, здавалося, я ніколи вже не зможу встати на ноги. І це незважаючи на те, що поруч був син, який мене підтримував і щосили намагався допомогти мені подолати це горе і що послідувала за ним апатію".
Як вдалося подолати цей стан?
Тетяна: "Вимушено. Згадуючи останні місяці життя Володі, я раптом подумала про те, скільки ми напозичали грошей на лікування. Їх треба було віддавати. Не люблю неповернених боргів, це як камінь на шиї. Ось і довелося крутитися, щось продавати, повертатися до роботи, зніматися і виступати з концертами і творчими зустрічами. Так поступово я вчилася жити заново".
Ви зараз багато працюєте в кіно, на сцені, ще й викладаєте. Як все встигаєте?
Тетяна: "Спозаранку встаю і за північ лягаю спати. (Сміється.) Керуючись, кручуся. Щодня з дому виходжу рано вранці, а повертаюся не раніше десятої вечора. Не можу сказати, що так жити просто. Все-таки мені вісімдесят і два роки. Але це постійний рух і є життя".
Що б ви змінили в своєму минулому, якби була така можливість?
Тетяна: "Нічого. Все, що зі мною відбувалося, цінно, навіть ті події, яких на перший погляд хотілося б уникнути. Всі ці радості, печалі, перемоги, поразки, успіхи, помилки складають мою біографію, мою історію. Вони мені дороги такими, які є. Сподіваюся, що і через рік я вам скажу те ж саме".